Зміст:
- Чому не варто починати з One Piece, Naruto та Bleach;
- Два аніме для ідеального старту;
- Від меланхолії до комедії;
- Стильне, динамічне, трендове…
- … і ще трошки психологічного, філософського та лячного;
- Вибачення автора за те, що не згадав про ваше улюблене аніме.
З кожним роком японська анімація стає все більш популярною не лише у світі, а й в Україні: в кінотеатрах аніме-фільми збирають рекордні для жанру каси; фанатські студії озвучення з’являються, як гриби після дощу; а колеги в офісі все частіше обговорюють гучні інфоприводи, як-от вихід нового сезону вставте назву або чому персонаж вставте назву вчинив саме так у цій серії.
Для багатьох аніме було частиною зростання, як одна з форм світової попкультури, в тому чи іншому прояві. Проте якщо ви мали упередження (а ще десять років тому їх було легко заробити) або лише зараз наважилися відкрити для себе цей окремий шар культури — цей есей-гайд, повний порад, саме для вас.
One Piece, Naruto та Bleach
Існує старий мем, що One Piece, Naruto та Bleach вважають «класичною трійкою» для усього аніме-жанру. У своїй суті це справедливий жарт — кожен з цих великих проєктів свого часу сформував не лише велику фан-базу, а й максимально закріпився у світовій культурі та надав неабиякого впливу на більш сучасні проєкти.
Я б і взагалі розширив трійку до п’ятірки і додав би сюди ще Pokémon та Dragon Ball — перше зривало дах українським глядачам 90-х, друге стало культовим для американського та європейського глядача у ті самі часи.
Попри всі компліменти вище, я максимально рекомендую новачкам оминати ці аніме. Так, ви почуєте від друзів, що One Piece чи Naruto — це «маст-вотч» проєкт, але я запевняю: вони точно не для тих, хто лише долучається до жанру. У всіх вищезгаданих «тайтлах» доволі довга тривалість: чи готові ви зі старту пірнути в історії, які тривають 750 чи 1000 серій? Також (мене за це не пробачать) варто зазначити, що історії у цих пригодах відверто застаріли, десь навіть погано постаріла анімація (привіт шанувальникам One Piece з їхніми першими епізодами, які відверто важко дивитися). Це контроверсійна теза, але ці проєкти просто можуть вбити у вас бажання взагалі цікавитися аніме.
Зрозумійте мене вірно: ці роботи — культові, і я пишу це від щирого серця. Проте дивитися їх, якщо ви непідготовлений глядач, варто лише після того, як ви станете, власне, тим самим підготовленим глядачем. Тому про ці прекрасні твори не забуваємо — лише відкладаємо їх до кращих часів.
Death Note та Attack on Titan
Тепер, коли ми налаштували проти себе майже усіх шанувальників аніме, перейдемо до самих рекомендацій.
За останні десять років я неодноразово рекомендував аніме людям, які бачили хіба що «Сейлор Мун» по телеканалу М1 у зовсім юному віці. І за ці роки підробітки популяризатором японської анімації, я, як мені здається, знайшов два універсальних проєкти, які подобаються усім новим глядачам. Це «Зошит смерті» та «Атака Титанів» — і я не знаю кращої точки відправлення.
«Зошит смерті» розповідає про Яґамі Лайта — найкращого учня Японії, який випадково стає володарем Записника Смерті таємничого та жорстокого бога Рюка. Коли Яґамі починає анонімно та жорстоко карати злочинців, на заваді стає геніальний детектив L, що має намір затримати Лайта. І так розпочнеться найкультовіша битва розумів в історії аніме.
«Зошит смерті» — це дуже філософський детектив, в якому достатньо добре витриманий баланс між трилером і саспенсом з одного боку та темним фентезі і релігійною драмою з іншого боку. Death Note фактично був тим проєктом, який роками доводив, що аніме — не просто японські «мультики», а повноцінні мистецькі твори зі сценаріями, що легко конкурують (та перемагають) навіть найкращих голлівудських сценаристів.
Натомість «Атака Титанів» трошки молодша, і зовсім про інше: аніме розповідає про боротьбу людей, які мають будувати своє життя у вічній війні з Титанами — великими людожерами, які постійно намагаються винищити залишки цивілізації. В центрі сюжету — юнак Ерен Єгер, який обіцяє помститися Титанам за руйнування його міста та вбивства його родини. Звісно, це далеко не найцікавіше у сюжеті «АоТ», але і переказувати його ми не будемо — варто глянути особисто.
«Атаку Титанів» наразі можна вважати таким собі «ультимативним аніме», оскільки в ньому є усе найкраще, що містить в собі аніме жанр загалом. Це і захопливий екшн, і похмурий пост-світ, і зрозумілі та цікаві герої з власними проблемами, які настільки ж екзистенційні, як і саме життя українського глядача в роки війни. Ну, і куди без саундтреку та окремих моментів, настільки виразних, що здатні вдертися у вашу пам’ять на роки вперед.
Зазначу одразу: «Зошит смерті» та «Атака Титанів» — максимально різні аніме, не лише через різні жанри, вік, бюджети та сюжети. Обидва — не ідеальні: «Зошит» сварять за сюжет другої половини, «АоТ» багато хто вважає переоціненим та «розхайпленим» продуктом з незрозумілим закінченням. Проте обидва цих аніме — культові, облизані як критиками, так і глядачами, тож вони не лише захопливі, а й показові: якщо ви хочете знати, що взагалі за аніме це ваше таке — оце і є аніме.
Studio Ghibli, Макото Шінкай та комедійні аніме
Але «Зошит смерті» та «Атака Титанів» — не все показове, що містить аніме-культура. Так, японська анімація відома своєю похмурістю та спробою грати з філософськими підтекстами, але філософія не завжди екзистенційна, а війна інколи може бути метафорою до шкільної закоханості (на жаль, це стосується лише аніме).
Часто ми дивимося анімацію, щоб розважити мозок, надихнутися чи банально відпочити — і аніме, як і будь-яка інша форма культури, чудово допомагає з цим. Звісно, титанами (не тими з «АоТ») сімейних аніме-фільмів є Studio Ghibli та її твори. І виділити якесь одне аніме цієї студії з двох десятків культових фільмів неможливо, тому обирайте будь-яке, що сподобається вам за своїм описом — ви не помилитесь.
Засновник студії та її головне обличчя, аніматор Хаяо Міядзакі, буквально жива легенда, тож його фільми, сповнені любові до природи, меланхолійної туги та ну дуже впізнаваної анімації є взірцевими — справжній «маст-вотч» у затишний осінній вечір.
Лише не дивіться на початку «Могилу світлячків», оскільки цей твір вирізняється від інших своєю чорною драмою та сценами, що шокують.
Ще одним живим (і навіть доволі юним) метром повнометражного аніме є Макото Шінкай. Свого часу я ділився доволі великим есеєм про його творчість, тож детально з ним можна ознайомитися за цим посиланням, але коротко зазначу: Шінкай — це краса, це кохання і це, напевно, найдивовижніша робота з анімацією загалом. Ми навіть свого часу вигадали термін для цього: «пейзажне порно».
Твори Шінкая сповнені тепла, ностальгії та поезії самотності, а також справжнього занурення у меланхолію. Якщо ви любите неквапливі, щемкі аніме — я можу порекомендувати вам «5 сантиметрів у секунду», але не обіцяю, що це пройде без сліз. І, звісно, куди без такого хіта, як «Твоє ім’я», фактичного best of цього творця.
Ми поступово наближаємося до романтики та комедій. Зауважу: для самого жанру властиво навіть у похмурих творах вкрапляти кумедні чи романтичні сцени для розвантаження глядача, проте є і окремі піджанри, які повністю базуються на цих елементах.
Разом з тим, є проблема: творів у цих піджанрах — тисячі, і обрати навіть 5-7 кумедних романтичних аніме є дуже непростою задачею. Тому порада моя буде максимально особистою та суб’єктивною — «Каґуя хоче, щоб їй зізналися: любовна та інтелектуальна війна геніїв».
О так, бувають і такі назви, але нехай вас не відлякує неофіційний український переклад: це «мастерпіс»-аніме, де поєднується комедія за принципом «знищення очікувань» та романтична лінія між двома головними героями. Сюжет Kaguya-Sama: Love is War розповідає про двох закоханих учнів у престижній школі — Каґуї Сіномії та Міюкі Шіроґане — які через власну неспроможність зізнатися у своїх почуттях намагаються змусити іншого зізнатися першим.
Я обрав це аніме через особисті спогади: я дивився його разом з друзями, обидва з яких зараз боронять Україну у складі війська, і я назавжди запам’ятаю, як мій кремезний друг стримував цю єдину меланхолійну сльозу наприкінці першого сезону. Ну і куди без культового мему Chika Dance, що був відтворений половиною тематичного інтернету.
- Почесна згадка для глядачів, що підняли свій рівень — комедійні чи лампові аніме, які теж варто глянути: «Монолог травниці», «Геть неробство!», «Сатана на підробітку», «Шпигун та сім'я» тощо.
Чистий, трендовий та стильний, проте похмурий екшн (інколи навіть розумний)
Якщо ви читаєте цей текст — ви, з великою долею ймовірності, любите відеоігри, і ці дві форми культури, геймінг та аніме, ну дуже часто йдуть пліч-о-пліч. Звісно, я підводжу вас до Cyberpunk: Edgerunners.
У корумпованому антиутопічному місті, де масово використовуються кіберімпланти, розбишака на ім’я Девід намагається стати найманим злочинцем — межовиком. Допомагає йому в цьому Люсі — спеціалістка з кібермережі, яка знайомить хлопця зі злочинним світом Найт-сіті. І звісно, все, як завжди, йде не по плану. Дуже не по плану.
Cyberpunk: Edgerunners той випадок, коли аніме не просто розширює лор уже популярної гри — Edgerunners фактично привела частину глядачів у гру. Пригоди Девіда та Люсі, а особливо фінал, по своїй крутості щонайменше рівні з пригодами Ві та Джонні Сільвергенда з оригінальної гри, якщо і взагалі не стали більш драматичними. І все це разом з найстильнішим екшном неймовірної динаміки — десять серій вибухові, як бомба у вежі «Арасаки». Тому якщо ви грали у Cyberpunk 2077, але не дивилися Edgerunners — дуже раджу виправити цю прикру помилку.
І якщо після перегляду Edgerunners захочеться ще більше кіберпанку — просимо до «Привида у латах». Разом з тим і побачите, звідки сестри (а тоді ще брати) Вачовскі піддивилися свою ідею для «Матриці».
Не полишаючи теми ігор, варто згадати і хіт останніх років Solo Leveling (або «Тільки я візьму новий рівень»). Спочатку корейський веброман, а згодом і аніме, розповідає про наш світ, в якому раптово почали відкриватися портали у паралельні виміри. І, звісно, з порталів на Землю посипалися істоти різного рівня небезпеки. Наш герой, Сонг Джіну, і є мисливцем на таких істот, щоправда, він найслабший мисливець у світі. В ході одного із завдань він потрапляє в смертельну пастку, але дивом рятується та і ще отримує здатність «підвищувати рівень» своїх здібностей — і завертілося…
Solo Leveling точно не унікальне аніме, але якщо ви шукаєте класичного бойовика з героєм, що нагадує вашого персонажа з будь-якого RPG — «Тільки я візьму новий рівень» варто глянути.
На початку статті я згадував про «святу трійку» One Piece, Naruto та Bleach, проте мені здається, що у сучасних глядачів є своя нова трійка — «Клинок, який знищує демонів», «Людина-бензопила» та «Магічна Битва». Згадаємо про кожне…
… і почнемо із «Клинок, який знищує демонів». Насправді цей твір міг легко зайняти місце «Атаки Титанів», як показове аніме останніх років, проте «Клинку», на мою дуже суб’єктивну думку, не вистачає такого ж рівня хайпу, який має «АоТ». І це в жодному разі не мінус, скоріше пояснення, чому на початку все ж рекомендується АТ.
Сюжет аніме розповідає про Камадо Танджіро, юнака, який стає вбивцею демонів після того, як майже всю його родину вбиває демон, а єдина уціліла, сестра Недзуко, перетворюється на демона. І у своїй подорожі Танджіро шукає спосіб перетворити Недзуко назад на людину, стає сильнішим, зустрічає інших демонів та цікавих персонажів.
Особисто я обожнюю «Клинок» за анімацію та загальний баланс: цей серіал має елементи з багатьох піджанрів аніме, але дуже вдало балансує між ними. Це дозволяє тримати динаміку, а разом із нею — і глядача. Якщо ви любите збалансовані твори, які можуть вразити як бойовою частиною, так і драмою та комедією одночасно — Demon Slayer вартий вашого часу.
З наступними двома — «Людиною-бензопилою» та «Магічною Битвою» — все не так просто. Це трендові аніме, які обговорюють усі, і причин для цього багато: якість, сюжети, справжній вибуховий екшн, гумор, душевність. Чи варто це глянути якомога швидше? Однозначно так. Проте зробіть ці твори хоча б другими у вашій черзі, не першими.
«Людина-бензопила» — специфічне аніме, і ще більш специфічна манґа. Сюжет розповідає про Денджі, злиденного мисливця на дияволів, та його диявола-собаку Почіта, який наділяє Денджі здатністю перетворювати частини свого тіла на бензопилки. Зрештою юнак приєднується до урядового агентства Public Safety Devil Hunters, яке зосереджується на боротьбі з дияволами, коли вони стають загрозою для світу.
Якщо ви чули про такий жанр кінематографа, як експлуатаційне кіно (треш, ґрайндгауз, b-movies — підкреслить потрібне), то Chainsaw Man, на перший погляд, легко може стати в рядок із синонімами. Тут достатньо крові, насильства та блювотиння, щоб не робити цей твір своїм першим. Проте якщо ви любите, коли твір прям на кілька відсотків відстає від відвертого трешу — «Людина-бензопилка» ваш вибір.
Звісно, насправді за всіма неприйнятними елементами криється доволі непоганий сюжет про важливість самопожертви, роздуми про те, чи можна нищити зло його методами та трагікомедія особистостей, але це треба ще розгледіти. І багато хто зміг це зробити, тому Chainsaw Man — дуже популярний проєкт, який обговорювали та будуть обговорювати. І він для багатьох, але все ж не для всіх.
Jujutsu Kaisen («Магічна Битва») закриває трійку аніме, про яке ви будете чути наступні кілька років. Твір розповідає про Ітадорі Юджі, коли він приєднується до таємної організації чаклунів, щоб вбити потужне прокляття на ім'я Рьомен Сукуна, вмістилищем якого і стає сам хлопак. Щоправда, для цього доведеться зупинити інших проклять, спробувати врятувати світ, і разом з ним — своїх нових друзів-чаклунів.
«Магічка» це кодло диваків, до яких прив’язуєшся, як до реальних друзів; це стильний та дуже винахідливий екшн — ви зрозумієте, про що я, коли побачите Юджі та Тодо на одному екрані; це думка, що потрібно знаходити сили сміятися і радіти, навіть коли ти можеш померти в наступну секунду, а часи на дворі і дійсно дияболічні.
Проте, безумовно, це тривожне та похмуре аніме, як і вся сучасна «трійця»: які часи, така й творча рефлексія. Якщо вас не лякає суміш жанрів, насилля та гумор/кров та морозиво і персонажі-дурники, які щосезону стають вправнішими, але похмурішими — «Клинок, який знищує демонів», «Людина-бензопила» та «Магічна Битва» варті вашого часу.
- Почесна згадка для глядачів, що підняли свій рівень — екшн-аніме, часто, але не завжди похмурі трагікомедії, які теж варто глянути: «Щоденник майбутнього», «Токійський гуль», «Мисливець х Мисливець», «Химерні пригоди ДжоДжо», «Моб Психо 100», «Дівчинка-чарівниця Мадока Магіка» і ще багато-багато-багато їх… Але будьте обережні.
І ще більше аніме
Звісно, найбільш мистецьким аніме є Boku no Pico — ні, насправді це старий мем і такий собі вид тролінгу нових глядачів, тому ніколи не дивіться це аніме. А краще навіть не гугліть.
Є багато піджанрів аніме, які не вийде згрупувати так легко, як One Piece, Naruto та Bleach чи JJK, «Клинок» чи «Пилку». Але вони варті уваги, як перші аніме, що ви можете подивитися — і тому згадаємо коротко про кожне:
«Ковбой Бібоп» — вестерн-драма рівня Red Dead Redemption 2 в антуражі серіалу «Стартрек». Має культовий саундтрек, культову естетику, екшн рівня чудових бойовиків та насправді прихований підсюжет, в якому досліджуються теми смерті та її прийняття. Окремо про це аніме — за посиланням;
«Токійські хресні» — найкраще аніме під Різдво, якщо ваше Різдво — суцільна драма чи трагікомедія. Витонченість, людяність, соціальна критика та вміння віднайти навіть у багні щось чудове;
«Паприка» — психологічний/sci-fi трилер та детектив, де головна героїня ходить снами жертв злочинця, щоб його впіймати. Якщо ви пригадали фільм «Початок» Крістофера Нолана — ви все зрозуміли правильно;
«Ельфійська пісня» — якщо ви хочете зробити свій перший досвід з аніме дійсно незабутнім, яким його отримували ті, хто починав дивитися аніме у другій половині 00-х. Далі цитати з Вікіпедії, але краще і не скажеш: «суміш вкрай кривавого трешу з вкрай сопливою мелодрамою». Рекомендується лише готовим до всього глядачам;
«Ідеальний смуток» — ще один психологічний трилер, і теж творця «Паприки». Один з найважчих повнометражних аніме-фільмів (якщо не рахувати відвертий треш), який досліджує теми божевілля та крихкість людської психіки. Відповідно, дуже не для всіх. Бонус — цим аніме дуже, дуже надихався режисер Аронофскі для свого «Чорного лебедя».
«Спіраль» — цій добірці не вистачало гарного лячного горору, тому нехай буде доволі свіженька аніме за мотивами доволі культової манґи. Боді-горор, містичний горор, психологічний горор і горор-фентезі — і усе в одному флаконі. Якщо ви ну дуже любите якісні жахи і якось оминали анімовані горор-історії, Uzumaki вам сподобається.
«Берсерк» — культове темне фентезі, вплив якого відчувається у кожній грі студії FromSoftware. Справжнє dark fantasy: середньовіччя, демони, кров, зґвалтування, тортури, насилля, жорстокість, депресивність та людина у відчаї, яка приносить помсту своїм мечем, що завдовшки два метри. Мінус лише один: дивитися варто лише версію 1997 року, а ще краще — не дивитися взагалі і прочитати манґу. Ось тому «Берсерк» у нашому гайді аж наприкінці.
***
У фіналі цього тексту я остаточно впевнився, що неможливо створити універсальний, а не дико суб’єктивний гайд із занурення в японську анімацію. На дуже приблизний розрахунок, наразі існує +- 25000 проєктів, які вважаються саме аніме (хоча розпочати сперечання можна навіть з сенсу самого терміна). Я натомість зосередився просто на тому, що порадив би своєму другу, який ніколи свідомо не дивився «ці мультики».
Також свідомо довелося уникнути деяких тайтлів, які на перший погляд можуть здатися цікавою рекомендацією, але насправді потребують певного рівня розуміння. Таким чином, навіть в «почесну згадку» не додав свого улюбленого аніме Sonny Boy, і читачі, що розбираються та люблять аніме, 100% не побачили і своїх улюблених проєктів.
Попри все, якщо ви дочитали аж сюди — був би радий почути ваші думки (можна і прокльони) про цей гайд в нашому Discord, X, Telegram, Threads тощо.
❤️
